Художній діалог найвпливовіших сучасних фотографів зі Сходу та Заходу у харківському ЄрміловЦентрі, виставка рисунків Олекси Новаківського, які понад сто років зберігалися у сімейному сейфі та виставка про один з наймасштабніших проєктів українського монументаліста Івана Литовченка в київській артфундації Дукат — зібрали для вас виставки, які варто відвідати в травні.
- ЄрміловЦентр
- Виставка «Парне катання: Вольфґанґ Тільманс і Борис Михайлов»
- з 25.04.25 по 28.09.25
Це перша у світі виставка, яка поєднує роботи двох найвпливовіших сучасних фотографів зі Сходу та Заходу у безпосередньому художньому діалозі. Попри тематичну й візуальну спільність, до цього часу Тільманс і Михайлов перетиналися лише на групових виставках, але ніколи не мали художньої розмови один на один. «Парне катання» — рідкісна можливість дослідити їхню мистецьку спорідненість, простежити зв’язки в концептуальному вимірі, ключових мотивах творчості і художньої мови, виходячи за межі географії, політичного і культурного контексту.
Ця виставка представлена платформою RIBBON International в ЄрміловЦентрі у Харкові. Вона ознаменує собою важливий момент для міста та української мистецької спільноти загалом. Харків має багату фотографічну спадщину і є батьківщиною Харківської школи фотографії, тож місто стане важливим фоном для виставки, яка глибоко зачіпає саму природу фотографії. Михайлов і Тільманс кожен у свій спосіб розширювали межі цього медіуму: Михайлов — через експериментальні маніпуляції та гостру соціальну критику, Тільманс — через інноваційні підходи до друку і поліграфії, інсталяції та абстракції. У «Парному катанні» будуть представлені найбільш значущі роботи обох митців; кожну з цих робіт було ретельно відібрано, щоб підкреслити, як Тільманс і Михайлов говорять про минуле, теперішнє і майбутнє фотографії.
Назва виставки, запозичена у фігуристів, що рухаються в унісон, є влучною метафорою для двох митців, які, незважаючи на те, що виросли у дуже різних політичних, культурних та мистецьких середовищах, розмовляють напрочуд схожою мовою фотографії. Обидва митці фіксують у своїх об’єктивах крихкість, стійкість і гумор, що притаманні стaну людини, а також вразливість тіла та поняття обмежень — політичних, соціальних чи особистих. Виставка пропонує інтимний і широкий діалог між двома митцями, чиї роботи демонструють захоплення величчю повсякденності та красою в простоті, і водночас безстрашно звертаються до ширших соціально-політичних підводних течій, і візуальні мотиви яких перегукуються між собою.
- Я Галерея Пентхаус
- Виставка Дмитра Молдованова «Навала песиків»
- з 17.04.25 по 29.06.25
Виставка, сюжет якої побудований на абсолютно реальних подіях та написаний мовою наївності — останньою чесною мовою, якої не соромиться художник.
У контексті сучасного українського мистецтва Дмитро Молдованов стоїть осторонь — і водночас попереду. Його песики, шакали, олені та леви — ті образи, що набувають метафоричного характеру. Його роботи — як безмежний горизонт кольору, сюжетів та любові до природи в усіх його проявах. Його картини звучать: вони ричать, гавкають, риють, стогнуть і шелестять.
Яскраві пейзажі, гротескні гримаси, усе в цій виставці — як дика оргія страху і захвату.
- Львівський Муніципальний Мистецький Центр
- Виставка рисунків Олекси Новаківського «Сейф Новаківського 14-18»
- з 11.04.25 по 19.06.25
Експозиція представляє роботи художника, що понад сто років зберігалися у сімейному сейфі, а сьогодні стають частиною мистецького дискурсу. Рисунки відображають події та суспільні настрої цього періоду на території Галичини, міфи та роздуми про катастрофу Першої світової війни, яка несправедливо залишилася забутою в нашій культурі.
У рисунках Новаківського війна постає не лише як епічна, а й як особиста катастрофа. Ми бачимо художника, який записує переживання війни у щоденник.
Цикл рисунків Олекси Новаківського періоду Великої війни охоплює широку тематику: від передчуття катастрофи до зображень ран, травм, фантастичних монстрів і міфологічних образів, що відображають хаос і жах воєнних дій. Але також це — простір для збереження пам’яті та мрій про перемогу.
- Палац Потоцьких
- Персональна виставка Марини Скугарєвої «РАЦС»
- з 11.04.25 по 08.06.25
Марина Скугарєва – українська художниця, одна з представниць «Нової української хвилі», яка через постмодерністські ідеї оновлює традиційну українську естетику.
Однією з ключових тем її творчості є оголене тіло, яке втілює особисту, інтимну історію, водночас ставши важливим соціальним і культурним символом.
«Вся творчість Марини – це абсолютно відвертий і щирий репортаж її життя в контексті доби… Там все – правда, і все має своє значення» (О. Тістол).
У 1980-ті, коли Марина навчалась у Львові, Палац Потоцьких був РАЦСом, і мисткиня навіть встигла скористатися ним за призначенням. А цьогоріч вона повертається сюди з великою однойменною персональною виставкою.
- Малий театр
- Виставка Павла Ковача «І був вечір, і був ранок: день один»
- з 02.04.25 по 02.06.25
Павло Павлович Ковач, художник, реставратор необарокового живопису і, як його часто називають, учитель, пройшов усі «–ізми» в мистецтві. Те, що він робить останні кілька десятиріч, інтуїтивно тяжіє до категорії так званого нефігуративного або абстрактного мистецтва. Але Павло Ковач говорить, що його полотна реалістичні, адже абстракціонізм означає абстрагування від дійсності, а він цього принципово не прагне.
Для художника важлива категорія часу. На його полотнах немає минулого і майбутнього — художник знаходиться тут і зараз, у процесі творення живописної матерії. Так само й глядачі переживають побачене в моменті, а не конче спираючись на вже знані культурні коди й минулий досвід.
Павло Ковач говорить, що до створення представленого диптиху його підвели враження від вкотре прочитаних текстів теолога Павла Флоренського про глибоко духовне відчуття невловимого стану — переходу від видимого до невидимого, від зовнішнього до внутрішнього. Але також художник говорить, що не хоче навʼязувати глядачеві власну думку, й тим паче відчуття, і залишає нас наодинці з власними співпереживанням живопису. А теологія нагадує, що без темряви не є можливим світло, а перший день життя на землі рівноцінно містив як вечір, так і ранок.
- Дукат
- Виставка Івана Литовченка «Енергія»
- з 25.04.25 по 20.05.25
Виставка оповідає про один з наймасштабніших проєктів українського монументаліста Івана Литовченка — художнє оформлення, зведеного в 1970 році міста Прип’ять. Над втіленням своїх задумів — мозаїчних рельєфів, скульптур у середмісті, а також гобеленів для інтер’єрів громадських установ — митець працював з 1974 по 1982 рік, обіймаючи посаду головного художника нового міста для «нових людей».
У творах, які оздобили низку міських споруд, митець втілив ідеї науково-технічних досягнень доби «мирного атома», що переплелися з осягненням природи в епоху прогресу. Кожна з монументальних робіт Івана Литовченка демонструє новаторські підходи, як у образно-візуальній мові, так і суто з технічного боку: автор поєднує метал, смальту, віднаходить власну формулу образотворення, в якій динаміка й ритми увиразнюють сенси та оприявнюють потужну творчу енергію, що завжди вирізняла митця серед інших монументалістів.
У наші часи Прип’ять перетворилася на місто-примару, символ великої техногенної катастрофи — аварії на ЧАЕС, що сталася 26 квітня 1986 року. Після катастрофи частину творів Івана Литовченка було втрачено. Уцілілі мозаїчні рельєфи, не маючи шансів на демонтаж через радіоактивне забруднення, зазнали руйнації, проте збереглися, ставши німими свідками наступної трагедії, що спіткала нашу країну в лютому 2022 року, — повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.
Виставка в артфундуції «Дукат» представляє ескізи втілених та нереалізованих монументальних робіт у місті Прип’ять та світлини уцілілих мозаїчних рельєфів Івана Литовченка, зняті київським фотографом Євгеном Нікіфоровим у 2010-х роках.
- Dymchuk Gallery
- Виставка Дмитра Євсєєва, Миколи Лукіна та Юрія Пікуля «Fractured Tomorrows»
- з 08.05.25 по 22.06.25
Проєкт зосереджується довкола ситуації невизначеності в умовах війни та відчуттях, що виникають у час, коли звичні опори — особисті, суспільні, візуальні — зникають. Роботи передають умовний стан після розлому, коли зв’язок між теперішнім і майбутнім втрачає чіткість, а звична уява про розвиток подій — більше не працює.
Fractured Tomorrows був уперше представлений у 2024 році в арт-центрі Schnitzer& (Мюнхен, Німеччина) у співпраці з Goethe-Institut Ukraine. Міжнародний контекст став відправною точкою для розмови про те, як війна в Україні, що на заході спочатку сприймалась як локальна катастрофа, трансформує загальну уяву про стабільність і майбутнє. Виставка в Києві — це продовження цієї розмови, вже у просторі, який сам є частиною досвіду невизначеності.
Фрагменти експозиції містять алюзію на пейзажі руйнації сьогодні, які через сюреалістичність зображення, переносять глядача наче на іншу планету. Форми розмиті, можна частково вгадати літаки, помітити ознаки міста та його індустріальні зони. Люди перебувають в очікуванні на ворожу агресивну силу, яка заповнюється околицями.
- Асортиментна кімната
- Виставка Марії Русінкевич та Кристини Мельник «щось, що має повну зовнішню схожість з чимось іншим»
- з 01.05.25 по 16.05.25
Схожість та несхожість болю, схожість та несхожість тіл, (не)симетричність смерті, підозріла подібність земного та священного. Схожість, що вказує на спорідненість, або ж схожість, що є випадковою. Ненавмисні двійники, ніхто з яких не є тінню іншої, повторенням іншої. Внутрішнє роздвоєння, що не помітне за зовнішньої всеєдиністю.
Марія Русінкевич якось сказала про Кристину Мельник, що вони — ніби одна художниця в різних тілах. Або ж це Кристина сказала про Марію. Не знаємо, але знаємо, що зараз треба бути ощадливими зі словами — вони надто схожі між собою.
- Eye Sea Gallery
- Виставка Крістіни Отчіч-Черняк «На згадку майбутнім. Жертовність»
- з 01.05.25 по 25.05.25
«Фундаментом для моїх робіт, є обурення. Мене нічого не надихає, мене, скоріш, все бентежить. На цій основі стоять більшість моїх сюжетів: нерівність, війна, екзистенційні питання, гуманізм, фемінізм, філософія та релігія-з точки зору наукового. Жертва, жертовність, колективна пам’ять. Хочу спонукати вас до роздумів, на прикладі трьох історій. Увага, трьох історій які існують абсолютно паралельно, не стосуються одна до одної, але для контексту, вони підсилять розуміння. Заздалегідь, прошу вибачення, якщо я зачіпатиму чиїсь почуття, тут підніматиметься тема війни, і жертв війни, також тема релігії.», — розповідає про проєкт художниця.
- Музей Корсаків
- Виставка Василя Дмитрика «not to open, stored forever»
- з 02.05.25
Проєкт розпочався з інсталяції «Мідний саван», створеної у жовтні 2022 року, і виріс у масштабну рефлексію про присутність зла, памʼять війни, невидимі сліди катастрофи та неможливість повернення до “довоєнного”. Скульптури та інсталяції Дмитрика створені з дерева, металів, композитів і знайдених обʼєктів. Дмитрик часто досліджує промислові системи та їх взаємодію з природним середовищем, між якими виникають нові злагоджені зв’язки. Його роботи відсилають до образних традицій різних культур та історичних періодів.
Фотографія на головній: робота Бориса Михайлова з виставки «Парне катання: Вольфґанґ Тільманс і Борис Михайлов» в ЄрміловЦентрі.
