Влітку 2025 року на Північній Салтівці з’явилася художня робота, що документує досвід воєнного життя в Україні. «In memoriam усіх нас» — це мистецька інтервенція Віталія Кохана у публічний простір міста.
На фасаді школи №165 розміщено зображення і текстові повідомлення: «Ця стіна є свідком жахів війни з 24 лютого 2022 року», «Мордор — 35 км», «F-16», «А хтось не їхав», машина, кіт, тризуб, діод, тарілка з фруктами, пістолет — образи звичайних речей з буденної воєнної реальності. У такий спосіб, відсилаючи до графіті, митець Віталій Кохан задокументував досвід життя в Україні під час війни, власні думки та спогади харківців. Художник створював написи і зображення винайденим ним же «шрифтом», вибиваючи маленьку квадратну плитку з пошкодженого фасаду будівлі. Він ніби «зататуював» декілька стін школи, інтегруючись в наслідки руйнувань так, що вони стали частиною композиції. Ці повідомлення — своєрідний спосіб спілкування з місцевою громадою та спонукання до діалогу, роздумів про сьогодення і майбутнє.
У Харкові перші дискусії щодо меморіалізації відбувались у 2022 році саме на Північній Салтівці. Від російського кордону до мікрорайону — близько 30 кілометрів, у 2022 році російська армія підійшла на відстань два кілометри до школи, тут проходила лінія оборони. Серед 120 будинків на Салтівці не лишилося жодного непошкодженого, атаки не припиняються і сьогодні. Частину будівель відновлюють, частина підлягає знесенню.
Після спілкування з мешканцями та неодноразового відвідування Салтівки Віталій Кохан, шукаючи місце для майбутньої інтервенції, зупинився на пошкодженій обстрілами школі №165. Вона не раз потерпала від російських атак, проте підлягає відновленню згодом. В період воєнного стану школою опікуються 10 співробітників, а діти навчаються дистанційно онлайн.
«Меморіалізацію через стритарт можна розглядати як тимчасовий або ситуативний підхід до роботи з пам’яттю. Понівечені споруди на Салтівці, частково закинуті і неживі, потребують нових сенсів. Нанесення графіті я бачу як спосіб вдихнути життя в мовчазні фасади, — каже Віталій Кохан. — Особливо важливий спосіб нанесення цих графіті, а саме — шляхом вибивання плиточок із стінових панелей. Цю техніку я помітив у Харкові 10 років тому, і вона здалася мені особливою. Ця візуальна мова нагадує малюнки у зошиті в клітинку, а також форми візерунків в українській вишивці і ткацтві. По суті, це татуювання на спорудах».
Фото: Олександр Осіпов
