Пишність бароко, експресивність абстракціонізму або геометричність мінімалізму – колажі Каті Ситої «різноликі», як усе в нашому існуванні. Саме ця «рвучка» щира виразність та вміння створювати співзвуччя із безладдя дозволили київській мисткині у перший же рік творчого становлення бути поміченою в Україні й закордоном.
Вже перші роботи 34-річної колажниці, зроблені у 2018 році, привернули увагу галеристів з Голландії. У 2019 році її запросили взяти участь у виставці Nuova Primavera у галереї Palazzo Velli Expo в Римі. Сьогодні Катя віддає творчості всю себе, прагнучи розвитку та нових відкриттів.
«Колаж – форма мистецтва, яка найбільше мені підходить. Враження, відчуття, настрої – все в мені змінюється надто стрімко. Візьмусь написати картину маслом, закінчу один етап, а як стаю до наступного – емоції вже зовсім інші, інше хвилює. То й несила продовжувати. А з колажем ми на одній швидкості. І це дозволяє встигнути зробити цілісне висловлювання».
Колажування для майстрині – своєрідна психотерапія. Роботи допомагають їй впорядкувати власні переживання і саме життя: у той час, як з розрізнених уривків елемент за елементом утворюється цілісна картина колажу, реальність починає рухатись для Каті в іншому напрямі, а фрагментоване відчуття буття переходить у стан «гармонії хаосу».
І психотерапевтичний ефект мають твори не лише для їхньої авторки.
«Бувало так: зустрінусь з людиною, вона мені розкаже про свої хвилювання, а я потім створюю за мотивами її розповіді колаж. Згодом виставляю готовий твір на свою Instagram-сторінку, і того ж дня та людина мені пише: «Яка краса! Можна, я цей колаж в тебе придбаю?» Взагалі, найчастіше за тими роботами, які людина купує, можна визначити, що її в цей момент турбує найбільше, чим вона зараз живе».
В багатьох напрямах психотерапії посилення вже наявного емоційного фону використовується як метод виявлення пригнічених відчуттів та їхніх першопричин. Часто так само діють на глядача і роботи Каті. Зупинитися, зустрітись зі своїми почуттями віч-на-віч й у консонансі роботи та власного стану розчути, розібрати, нарешті, мелодію власного настрою, аби отримати над ним владу…
Нині Катя є учасницею нової виставки в Музеї історії Києва, присвяченої мистецьким рефлексіям на тему пандемії коронавірусу та самоізоляції – One Day After.
Організатори звернулися до митців, як «пророків», людей, що відчувають світ тонкіше за інших. Проте колажі Каті – не патетичні пророцтва, а, радше, перед-бачення – нечітко окреслені передчуття майбутнього, що приходять невідомо звідки й оселяються у свідомості. Сьогодні відчувається певна втома від усіляких пророцтв, які зазвичай гнітючі й фаталістичні. «Кінець звичного світу», «кінець людської спільності», «кінець неолібералізму» і т.і. Ми завжди пророкуємо «закінчення», чого б то не було. Однак це просто шлях. Так, ми йдемо потемки, але наша хода продовжується. І це, на думку Каті, головне.
ІІ частина виставки One Day After відкриється 2 жовтня і триватиме до 18 жовтня 2020 року.
Автор статті: Євгенія Гавриленко
