Артем Гумілевський — український візуальний митець. Працює з темами ідентичності, пам’яті та соціальних трансформацій, використовуючи фотографію та генеративне мистецтво. Його роботи, зокрема проєкти «Giant» та «Roots», отримали міжнародне визнання, включаючи нагороду Global Peace Photo Award 2022. Переможець Kolga Tbilisi Photo Award 2025 та Rovinj Photodays Award 2025. Роботи знаходяться в музейних та приватних колекціях (Одеський національний художній музей, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків та ін.).
Як ти прийшов до фотографії і що стало тим “першим поштовхом”?
Чесно кажучи, я ніколи не планував бути митцем. Все почалося з того, що я відкрив фотостудію і почав знімати просто з цікавості. Але цей процес несподівано поглинув мене, змінив світогляд. Я досить швидко розвивався у комерційній фотографії, досяг певного рівня, але в якийсь момент зрозумів, що мені цього замало. Хотілося глибини, яку комерція не могла дати.
Чому ти вирішив навчатися саме в MYPH?
Я не обирав MYPH, бо коли я йшов вчитися до Сергія Мельниченка, школи як такої ще не існувало — був лише його курс. Я бачив його потужний бекграунд і розумів, що мені є чому в нього повчитися. Але реальність перевершила очікування: виявилося, що я взагалі нічого не знав про фотографію як мистецтво. Це було відкриття величезного океану, про існування якого я навіть не здогадувався. Пам’ятаю, що від надлишку думок та інсайтів я навіть не міг спати кілька днів.
Яке завдання або тема під час навчання найбільше змінили твоє бачення фотографії?
У нас не було класичних «завдань». Ми вчилися мислити проєктно, створювати цілісні історії, а не окремі кадри. Це і змінило бачення. До мого першого знакового проєкту «Велетень» (Giant) було багато невдалих спроб і пошуків, яких глядач сьогодні вже не побачить, але саме вони сформували мене як автора.
Про що ти зараз знімаєш, які теми тебе хвилюють?
Зараз мої думки та робота зосереджені навколо двох ключових проєктів — це «Коріння» (Roots) та «Шрами» (Scars). Це теми пам’яті, колективної травми та нашої ідентичності у часи війни.
Як народжується твій проєкт: від ідеї до реалізації?
Тут важко вивести єдину формулу, кожен проєкт народжується і живе по-різному. Час для мене не є визначальним фактором: деякі ідеї я реалізую буквально за пару днів, інші, як «Коріння», тривають вже шостий рік. А є такі складні історії, як «Шрами», що потребували пів року лише на технічне вивчення та розробку.
Що для тебе означає “концептуальна фотографія”?
Для мене не існує поняття «концептуальна фотографія» як окремого знімка. Одна фотографія навряд чи може бути концептуальною сама по собі. Є концептуальний проєкт. Це про глибоке дослідження, про незвичні підходи, про діалог із глядачем і, насамперед, про сенси, які стоять за візуальним рядом.
Хто або що тебе надихає поза фотографією?
Історія про «секс, наркотики і рок-н-рол» — це точно не про мене. Мене надихає моя родина і саме життя, процес його осмислення. Спостереження за тим, як ми живемо, що відчуваємо і як змінюємося.
Як ти розумієш, що серія завершена?
Коли нові роботи перестають додавати сенсу і не розкривають нових граней, які хотілося б показати. Хоча це дуже суб’єктивно — автор має право поставити крапку будь-якої миті, коли відчує це внутрішньо.
Над чим ти працюєш зараз або що хочеш реалізувати найближчим часом?
Тільки презентував «Шрами» — це генеративний арт-проєкт, який візуалізує дані повітряних тривог. Це дуже важлива і серйозна для мене робота, в яку я вклав багато сил і душі. Також продовжую працювати над серією «Коріння». Окрім того, ближче до літа планую реалізувати новий генеративно-перформативний проєкт на екологічну тему. Хочу показати інший погляд: людина — це не тільки ворог природи, вона може бути і її спасителем.
Якою ти бачиш свою фотографію через п’ять років?
Я не впевнений, що саме це буде за фотографія візуально, але я точно знаю, де я її бачу — в MoMA та колекціях провідних світових фондів.
