Айнур Сакішева — українська фотографиня казахського походження, яка працює з темами пам’яті, спогадів та самоідентифікації. У своїх роботах вона досліджує, як змінюється пам’ять з часом, розглядає спогади як нестабільний матеріал, схильний до руйнування, зникнення та помилкового відтворення.
У своїй художній практиці Айнур працює з архівною та вернакулярною фотографією, негативами, конвертами та фотоальбомами. Вирізаючи, компонуючи та переосмислюючи фотографію, авторка досліджує, як з існуючих зображень можуть виникнути нові значення.
Її проєкти перемагали в українських і міжнародних конкурсах і були представлені в українських та європейських галереях.
Як ти прийшла до фотографії і що стало тим “першим поштовхом”?
Через пошук себе. На той час я довгі роки працювала фінансистом і ця робота виснажила мене, тож вирішила змінити свою діяльність. І тоді вперше подумала про фотографію. Але тоді я ще не розуміла весь потенціал фотографії. І тоді я ще не знала, що фотографія стане для мене одержимістю, в найкращому сенсі цього слова.
Чому ти вирішила навчатися саме в MYPH?
Це вже був період повномасштабного вторгнення, я розумію, що фотографію, яку я робила раніше, мене не влаштовує, і куди рухатись далі я не знала. Тоді вперше побачила роботи студентів MYPH, я була шокована. Саме перше враження збило мене з ніг, я й подумати не могла, що фотографія може бути така приголомшлива, така сенсовна, така глибока. Звісно, що я одразу подала заявку і чекала на початок курсу.
Яке завдання або тема під час навчання найбільше змінили твоє бачення фотографії?
Це було не конкретне завдання чи тема. Це сильно більше. Мене навчили досліджувати, думати фотографією, експериментувати з фотографією. Відповідно до моїх внутрішніх запитів і станів, я прийшла до своєї основної теми дослідження — памʼяті. Окрім неї, я все ще досліджую себе через автопортрети.
Про що ти зараз знімаєш, які теми тебе хвилюють?
Я працюю з архівною, вернакулярною фотографією, конвертами, фотоальбомами. Весь матеріал шукаю на барахолках Києва, а от нещодавно привезла трохи японської фотографії з Парижу. Тема памʼяті є головною для мене. Її вразливість, мінливість, забуття, відновлення надихають мене і спонукають розкривати цю тему. Через свою роботу з фотографією, я говорю про шари памʼяті, як наша пам’ять влаштована і як можна з нею працювати. А працювати з нею слід.
Поточним і майже закінченим проєктом наразі у мене це «не миттєва фотографія». Я використовую свої зіпсовані засвічені полароїдні знімки, що втратили фізично інформацію про зображення, накладаючи на них чужу побутову фотографію, таким чином відновлюючи інформацію. Це і є розкриття природи памʼяті – щось втрачаємо, і щось відновлюємо.
Як народжується твій проєкт: від ідеї до реалізації?
Ключове слово – ідея, суть, концепт. В цьому питанні я прихильниця, що концепт превалює над формою. Тобто важливо, що автор хоче сказати, не зважаючи на досконалість виконання. В моєму випадку я навмисно можу робити неідеальну картинку наголошуючи, що світ неідеальний, пам’ять не 100%. То чому б не підсвітити цю рису через вільне авторське виконання? Я чіпляюсь за ідею, і віддаюсь внутрішньому імпульсу як ідею реалізувати.
Що для тебе означає “концептуальна фотографія”?
Це завжди відверта розмова. Це відверто і це розмова.
Хто або що тебе надихає поза фотографією?
Споглядання за природою — дерева, птахи, сонце. Це моменти власної тиші, коли дозволяєш собі почути життя іншого світу. Безумовно це література, як наукова так і художня. Під час читання працює уява, слова оживають і перетворюються на картинки, прям обожнюю цей стан. Біографії інших митців дають мені натхнення і розуміння іх мистецтва.
Як ти розумієш, що серія завершена?
Серія завершена, коли закінчились потрібні фотки на барахолці (жартую звісно). Завершую серію по усвідомленню, що я висловилась. Це може бути і 10 робіт в серії і 40 робіт в серії.
Над чим ти працюєш зараз або що хочеш реалізувати найближчим часом?
Працюю над першим арт-буком. Робота рухається повільно, але і я не форсую себе. Паралельно досліджую ритми в фотографії, експериментую в аналоговій фотографії. Роблю автопортрети на пін-хол камеру. Мені подобається пробувати нові техніки у фотографії, це побудова нових нейронних звязків, розвиток мислення і бачення усталених речей в новий, часто неочікуваний результат.
Тому побачимо в що це виллється.
Якою ти бачиш свою фотографію через п’ять років?
Важко прогнозувати на такий строк, але це точно буде чесна фотографія по відношенню до мене і до глядача. Розмірковую, що хочеться додавати перформативної дії до фотографії, інсталяції.
