Розповідаємо про виставки, які варто відвідати в Києві, Полтаві, Івано-Франківську, Черкасах та Харкові.
- Музей Ханенків
- Виставка Гамлета Зіньківського Проєкт 365 «Час не потрібен»
- з 21.03.26 по 17.05.26
Проєкт 365 «Час не потрібен» представить новий цикл митця, створений упродовж 2025 року.
Щодня протягом року художник створював один малюнок. Так сформувався цикл 365 — рік, прожитий у режимі дисципліни, де кожен день має бути доведений до кінця. Річні серії — тривалий метод Зіньківського. Із 2013 року він що два роки створює графічні щоденникові цикли, повертаючись до цього формату та спостерігаючи за власною графікою, зміною ритму, формату і внутрішньою зібраністю. Проєкт 365, ключовий у творчості Гамлета, є демонстрацією прагнення до самовдосконалення та дисципліни. У планах художника — створити 10 таких серій і врешті представити їх разом.
«Найважливіше для мене — залишити спадщину. Десять проєктів за двадцять років життя. Щоб вони існували окремо, після мене — поруч зі стритартом, картинами, усім іншим. Я дуже хочу дожити до моменту, коли побачу ці десять проєктів в одному просторі — як одну велику виставку. Оце і є моя ціль. А далі — побачимо. Головне — дожити», — коментує Гамлет.
- Promprylad Art Center
- Виставка «Полином поле поросло»
- з 19.03.26 по 30.04.26
Виставка «Полином поле поросло» є випускною роботою учасників та учасниць Школи культурних компетенцій. Наскрізна тема проєкту — повернення як форма прийняття свого досвіду.
«Французький історик Пʼєр Нора писав: “Ми так багато говоримо про памʼять, бо її так мало залишилося”. Про це, зокрема, й виставка: повертаючись в минуле, ми знову і знову нагадуємо собі, ким ми є та що для нас важливо. Мова йде про різні повернення: зримі й уявні, фізичні та метафоричні, можливі й неможливі. Проте всі вони — необхідні, аби рухатися далі. Образ поля, порослого полином, обрамлює виставку питанням: як нам захистити себе, свої місця, свою памʼять, як прийняти зміни?», — ділиться кураторська група.
Проєкт обʼєднує роботи 12 українських митців та мисткинь: Богдана Бунчака, Сергія Греха, Опанаса Заливахи, Павла Ковача (молодшого), Анастасії Лелюк, Олександра Леня, Віктора Покиданця, Віталія Протосені, Антона Саєнка, Елени Субач, Сани Шахмурадової-Танської, Ельміри Шемсенідової.
- MISTRIKA GALLERY
- Виставка Анастасії Подерв’янської «НЕВТРАЧЕНИЙ РАЙ»
- з 14.03.26 по 17.04.26
У творах Анастасії Подерв’янської тканина парадоксально перетворюється на живу поверхню, в якій нашаровуються народна космогонія, жіночі історії, любовні міфи, рай і пекло, ангели й чорти, Біблія та казка, бароко та метабароко. Вишивка, аплікація, колаж і фрагменти одягу існують тут не як декоративні жести, а як спосіб думати матерією. Тканина стає полем, де зустрічаються різні епохи та культури: фольклор і постмодерн, сакральне й іронічне, тілесне й міфологічне. Світ у роботах Подерв’янської не зображується — він зшивається заново, набуває ваги, забарвлень і сенсів.
Це мистецтво на межі бароко і contemporary: бароко, яке проростає в сучасність і перетворюється на метабароко — еклектичне, яскраве, багатошарове, іронічне. У ньому рай неможливий без пекла поруч, любов — без темряви, жіночність — без гри з демонами та масками.
Анастасія Подерв’янська вибудовує власний текстильний космос: водночас ніжний і гротескний, інтимний і театральний. Її роботи говорять про буття, як про матерію, в якій нитки часу, історії та бажання переплітаються у складну тканину людського буття.
- Склад №5
- Виставка Миколи Маценка «Повоєнний сад»
- з 21.03.26 по 11.04.26
«Повоєнний сад» — це така собі українська мрія про «садок вишневий коло хати», у котрому на нас чекає спокій та достаток: з заходу — інвестиції, зі сходу — репарації…
Та варто не забувати, що окрім цього ілюзорного добробуту та майбутнього непростого поділу щедрих врожаїв наших садів і городів, у нас попереду тяжка праця та подальше відстоювання свого місця під сонцем перед світом, у котрому відроджуються примітивні імперські амбіції, і який зміниться до невпізнаваності у найближчі кілька років. Створюючи симетричні впорядковані структури у нестабільному крихкому порядку, я пробую у сфері своєї відповідальності хоч на крихту протистояти хаосу, що невблаганно насувається на нинішній вже досить таки розбалансований світ…
- Національний художній музей України
- Виставка «Сонцесхід»
- з 27.03.26 по 21.06.26
Виставка «Сонцесхід» присвячена українському художнику Анатолію Лимарєву (1929–1985), представнику неофіційного мистецтва та неперевершеному майстру кольору і світла.
В рамках виставки у п’яти залах музею можна буде побачити близько 100 творів живопису та графіки, а також архівні світлини, зроблені самим художником і його дружиною Світланою Даценко. Спеціально для виставки створено мультимедійну інсталяцію художника Віті Кравця та композитора Олексія Шмурака.
Мрія Лимарєва про велику виставку в Національному музеї здійснюється лише тепер — через 40 років після смерті митця. За життя його сміливий, імпровізаційний живопис, своєрідний «джаз у фарбах», часто відхиляли радянські художні ради.
Виставка окреслює ключові напрями творчості митця: Донеччину, її степові ландшафти й людей, портрети родини та друзів, автопортрети, а також роботи з шевченківського циклу.
- Eye Sea Gallery
- Виставковий проєкт Євгенії Григорʼян «Досі»
- з 19.03.26 по 14.04.26
Проєкт реалізовано за технологічної та кураторської підтримки Ксенії Фокіної за результатами керамічної резиденції в майстернях Eye Sea, як експеримент надання повного доступу до керамічної майстерні митцям і формату віддаленого консультування.
Виставка «Досі» — стан тривалого процесу, що відбувається без видимих змін: форма частково зберігається, але водночас стабільно розпадається. У центрі проєкту — повторення, уніфікація та поступове стирання індивідуальних відмінностей, коли тіло і форма опиняються між існуванням і зникненням.
Окрім живопису та керамічних об’єктів, що працюють з темою «Експерименту 25», у виставці буде представлено щоденник керамічної резиденції — збірку нотаток і коментарів, що розглядають проєкт з різних боків: з точки зору технології, естетики та філософського осмислення процесу.
- Мистецький арсенал
- Виставка «Ілюстротека. Українська ілюстрація в діалозі двадцятих»
- з 02.04.26 по 10.05.26
Експозиційний проєкт присвячено дослідженню сюжетів української графіки першої третини ХХ століття та їхнього зв’язку із сучасною ілюстрацією й мистецтвом.
Куратори запрошують зануритись у багатошарові світи української ілюстрації — від мініатюрних буквиць до монументальних розписів, від рукотворних графічних аркушів до цифрових проєктів. У діалозі двадцятих Олег Грищенко та Олена Старанчук пропонують поглянути на українську графічну спадщину як на живий процес: досліджувати її, відкривати нові імена, переосмислювати у власних практиках і створювати нову українську ілюстрацію.
Проєкт показує ілюстрацію як одне з найдемократичніших і найдоступніших медіа, що давало змогу художникам осмислювати історію, традиції й сучасність. Саме ці практики допомогли зберегти українську культурну тяглість через ХХ століття, війни, тоталітарний тиск і репресії.
Серед представлених митців та мисткинь — Георгій Нарбут, Софія Налепинська-Бойчук, Василь Кричевський, Михайло Жук, Олександр Рубан, Сергій Конончук, поруч із якими експонуватимуться роботи провідних сучасних українських ілюстраторів та ілюстраторок — Романи Романишин та Андрія Лесіва, Тані Якунової, Анни Сарвіри та інших, — створюючи простір для діалогу.
- PinchukArtCentre
- Виставка Дослідницької платформи PinchukArtCentre «Не питаючи дозволу»
- з 27.03.26 по 30.08.26
Проєкт об’єднав роботи українських художників і художниць, створені у період між двома революціями — з 2004 по 2014 рік, — у яких тіло постає інструментом самовизначення та спротиву.
У час становлення громадянського суспільства на тлі глибоких політичних зрушень митці й мисткині почали активніше говорити про особисту й колективну відповідальність.
Виходячи у публічний простір – на площі й вулиці – вони випробовували силу мистецького жесту, після того як протести переозначили цей простір як місце вираження волі суспільства.
Відстоюючи рівні права та важливість особистих свобод, вони розширювали рамки сприйняття та створювали нові можливості для наступних поколінь українських митців та мисткинь.
- PinchukArtCentre
- Масштабний груповий проєкт «Радість»
- з 27.03.26 по 30.08.26
«Радість» — масштабний груповий проєкт українських та міжнародних художників і художниць про емоцію, що допомагає нам вистояти у важкі часи. Відправною точкою виставки стали свідчення військових, ветеранів і ветеранок ЗСУ, які зібрав морський піхотинець Гліб Стрижко. Ці тексти перетворені на просторові об’єкти, що стали частиною експозиції поряд із роботами митців і мисткинь.
На тлі досвіду війни виставка говорить про радість як про стан, що може бути дуже різним — гучним або майже непомітним — але саме він часто допомагає нам рухатися далі.
- Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенко
- Виставка Вартана Маркар’яна «Межа тиші»
- з 26.03.26 по 07.04.26
«Межа тиші» — це тотальна інсталяція, що осмислює війну як стан розриву між зовнішнім і внутрішнім. Лабіринт панельних будинків постає як поле фрагментованої пам’яті, де фасади акумулюють напругу страху, а всередині зароджуються крихкі простори тепла. Рухаючись крізь експозицію, глядач переживає зіткнення колективної тривоги й інтимного досвіду. Пам’ять і уява тут постають не втечею, а формами опору, що відкривають можливість зберігати людяність у стані руйнування.
- ЄрміловЦентр
- Виставка творів з колекції родини Гриньових «Ковчег»
- з 01.04.26 по 01.05.26
Ідея мистецького проєкту «Ковчег» постала з досвіду евакуації колекції з Харкова навесні 2022 року. Проєкт апелює до універсальних релігійних і міфологічних моделей спасіння. У його концептуальному полі перетинаються алюзії на християнську традицію, античну міфологію і давні космологічні уявлення про чотири стихії як основу світобудови. Кураторкою проєкту є Марина Конєва, у своєму тексті вона згадує про екстремальні умови, у яких команда вимушено ухвалювала складні рішення: визначала, які твори рятувати насамперед, що варто зберегти як свідчення часу і передати майбутнім поколінням. Цей досвід актуалізує архетипічний образ ковчега – простору порятунку, де під час катастрофи зберігається найцінніше задля можливості відродження світу.
- Dymchuk Gallery
- Виставка Інги Леві «Культурний ліс»
- з 09.04.26 по 24.05.26
До проєкту увійшли живописні роботи з різних серій 2020-2026 років крізь поєднання яких художниця фіксує дуальність пейзажу сьогодення.
Після початку повномасштабної війни ліс перестає бути лише місцем усамітнення або відновлення. Він набуває нового призначення — стає місцем навчання, тактики, адаптації, виживання — і ця зміна оптики є важливою у проєкті.
Саме поняття «культурний ліс» є назвою штучно створених лісових насаджень, висаджених людиною з різною метою використання. У живописі Леві образ лісу постає як середовище, в якому перетинаються культура, війна, пам’ять, рекреація та зміни сприйняття.
- Мала Галерея Мистецького арсеналу
- Виставка Катерини Покори «Повільна вода»
- з 09.04.26 по 03.05.26
Для мисткині Катерини Покори вода – це маркер дому. Повернення до рідного Кременчука щоразу супроводжується поїздкою до «моря», створеного на Дніпрі у 60-х роках.
Виставка «Катерина Покора. Повільна вода» — це спроба критично осмислити, як ландшафти та екосистеми стають придатними для людського використання та експлуатації.
В основі проєкту — повернення до знайомого пейзажу Кременчуцького «моря», де вода стає елементом дому, свідком часу й медіумом історій. Через дослідження матерії, слідів розпаду й процесів загоєння Катерина Покора звертається до того, як ландшафт зберігає пам’ять про зміни — екологічні, історичні та особисті.
Фотографія на головній: фрагмент роботи художниці Інги Леві «Відчуття звʼязку, або Рупорну антену збуджують хвилеводом» з виставки «Культурний ліс» у київській галереї Dymchuk Gallery.
