17 травня у київській галереї Voloshyn Gallery відбулося відкриття персональної виставки живопису Марини Барановської, молодої берлінської художниці, що має українське коріння. Барановська відома своєю експресивною і сюрреалістичною манерою та монументальністю творів, і це перша її персональна виставка на Батьківщині.
Про серію робіт, що представлені на виставці, художниця розповідає так:
“Згідно задуму експозиція складається із двох частин. Інспірацією до першої частини цієї серії мені послужив образ трьох відьом із шекспірівської трагедії “Макбет”. Якщо ви пам’ятаєте, п’єса розпочинається грізною сценою із громом та блискавкою, відьми-віщунки вирішують де зустрінуть Макбета. Саме подібний до такого стан природи — шторм і неспокій я воліла зобразити. У класичній трагедії я бачу багато сучасного. Історія циклічна, проблеми людства залишаються тими ж, що і п’ятсот, тисячу років тому, просто набувають інших форм. Для мене ці три відьми є передвісницями Антропоцену, змін навколишнього середовища, викликаних промисловою революцією та діяльністю людства загалом. Я зображую наповнений міфічними істотами постапокаліптичний пейзаж, що скидається скоріш на Пекло.
Отже, перша частина — драматична, написана у гарячій гамі, пастозна і експресивна. Центральне полотно наповнюють міфічні істоти, здається, захоплені у танок. Ці істоти насправді не є ні людьми, ані тваринами. Можливо вони є продовженням коріння, або заплутались у ньому, і намагаються вирватись. Взагалі, щодо дерев і коренів, вони нерідко з’являються у моїх роботах. Для мене вони з одного боку є символом повернення додому, і загалом ця виставка можливість повернутися до свого коріння, а з іншого, корені — це символ зв’язку потойбічного із реальним, а також символізують одвічні принципи створення й народження життя.
Перша частина експозиції має справляти гнітюче враження, та сповнювати тривогою. Але крізь цей химерний світ міфологічних персонажів, глядач проходить до другої зали, до так званої Мрії.
Другу частину експозиції на противагу першій я умовно називаю Раєм. Ці полотна зовсім інакші — вони скоріше схожі на сон, передають стан душевного спокою та рівноваги, внутрішньої радості та благодаті. Вони виконані у зовсім іншій гамі — холодній та світлій, не такі масштабні, легші. Також тут є дерево, але це чи-то райський кущ, чи-то давньогрецька німфа Дафна застигла і обернена на дерево.
Постать із білою бородою — це Бог, але у Бога нема обличчя, він одягнений у сучасний “хіпстерський” одяг. Цією другою частиною я хочу продемонструвати можливість душевної краси, а також, попри усе — право на мрію”.
Зазвичай Марина Барановська пише без ескізів чи попередніх замальовок. Каже, що живопис сам диктує їй сюжети, а персонажі виникають із підсвідомості, пов’язуючи у її творчості традиційне народне, міфологічне з сучасним, і навіть футурологічним. Як медіум або шаман вона транслює наше загальнолюдське колективне-безсвідоме.
