Галерея The Naked Room представила персональну виставку Люсі Іванової

20 травня у київській галереї The Naked Room відкрилася персональна виставка Люсі Іванової «Ще».

«Ще» — друга виставка Люсі Іванової в галереї The Naked Room. Нові живописні роботи Люсі не споріднені єдиною темою та методом. Об’єднує їх хіба що строката сполука здобутого, побаченого, відчутого й обміркованого за рік, що минув. Він розпочався зі спустошеної майстерні. По завершенні минулорічної виставки «Річ не в собі» художниця опинилася ніби у новому просторі, без накопичених полотен — матеріальних свідчень попереднього досвіду. Рік, протягом якого художниця працювала над новими роботами, а їхні майбутніх глядачі пережили чимало соціальних, політичних та природних колапсів.

Сучасне мистецтво з сейсмологічною чутливістю реагує на виклики свого часу. Та чи варто шукати такі рефлексії в живописі, який прийнято вважати аполітичною формою мистецтва? Живопис Люсі вільний від ілюстративності й прямого коментаря. Проте відчуття напруги й буремності ніби вживлене уже в саму живописну поверхню: у нервозній яскравості, ламкості ліній, хиткості композиції. Задоволення від формальних принад цих творів можливе лише у поєднанні з емоційним збудженням — звичним станом для сучасної людини, у якої все добре, але все складно. «Мої работи — це поствідчуття від побаченого,» — зізнається Люся Іванова. Лебеді, людські постаті, дерева, собаки — лише поодинокі фігуративні елементи, які неохоче тримають хиткий зв’язок між упізнаваною реальністю та реальністю робіт Люсі. І радше видаються приводом зануритися ще глибше у тягуче мерехтіння текстур і пігментів, аніж ключами до тлумачення змісту робіт.

Художниця часто розповідає, що її бабуся й дід працювали на знаменитій фабриці «Свєма» і були винахідниками кольорової фотоплівки. Отже, історія її родини нерозривна з історією новітньої візуальності. Її живопис можна було б назвати пост-фотографічним, пост-медійним — таким, що подолав диктат усюдисущої «картинки» та зашитої в неї оповідності. Але також і пост-ремісничим, пост-академічним. Живописом після всього — живописом, який більше нічого нікому не винен.

 

ugallery1 Автор: