Voloshyn Gallery презентує персональну виставку Олексія Сая. На виставці будуть представлені роботи художника із серії “Bombed”, доповненої серії ранніх робіт автора, що являють собою зображення розбомблених пейзажів України з висоти пташиного польоту, зроблені на роботах із серії «Excel-Art».
“Олексій Сай працює з різними медіа, та в першу чергу знаний як автор Excel-art. Послуговуючись офісною програмою для роботи з електронними таблицями Microsoft Excel, художник створює цифрові роботи, які показує у формі принтів на пластику чи папері на металевій основі. Саме попередні Excel-art принти Сая лежать в основі всіх робіт на його новій виставці у Voloshyn Gallery. Втім, на них не вдасться розпізнати характерні фрагменти таблиць і діаграм чи звичні для художника мотиви — будівництво, заміські пейзажі або сценки з офісного життя.
Серія “Bombed” — зображення з висоти пташиного польоту ландшафтів східної України зі слідами-кратерами від вибухів, залишеними війною. За допомогою болгарки, дрелі та абразиву Сай майже повністю знищує поверхню своїх попередніх робіт, перетворюючи їх на фактурні мапи руйнувань.Поступово втрачаючи чіткість початкового зображення, роботи стають майже абстрактними, але при цьому наповнені цілком конкретним змістом.
Серія була розпочата художником ще 2015 року як реакція на поточні події в країні. Своєрідна терапія, яка допомагала “зайняти руки і голову” та через виснажливу монотонну дію віддати матеріалу бодай частку складних емоцій, пов’язаних із переживанням поточних подій. Не маючи наміру безпосередньо закарбувати тривогу чи біль, художник радше прагнув через сам медитативно-мазохістський процес одночасного творення і деструкції “налаштуватися на одну хвилю з оточуючою дійсністю”. Він почав із поодиноких робіт і окремих отворів, поступово нарощуючи кількість і перших, і останніх. Під абразив потрапляли твори з різних серій, різних років і розмірів. 2018 року роботи акумулювалися вже в повноцінну серію, а отвори на них із відокремлених пробоїн поступово трансформуються на масований абстрактний візерунок, де початкове зображення вже не розпізнати.
На одній із останніх робіт, створених безпосередньо перед виставкою, можна нарахувати близько 7 000 отворів. Одноманітний мотив перфорації без жодних домінант позбавляє глядача відчуття опори — візуальної та емоційної. Серія продовжується, доки тривають обстріли, доки ллється інформаційний потік. Автоматизм механічної дії постає і терапевтичним інструментом, і метафорою в ситуації, коли раціо зазвичай безсиле.
Документаліст Харун Фарокі у своєму фільмі “Картини світу і підписи війни” фокусувався на “сліпих плямах” в інтерпретації аерофотознімків ландшафту, зроблених під час американського бомбардування німецького заводу в 1944 році. Лише в 70-х, внаслідок здійсненого ЦРУ аналізу архівів Другої світової, з’ясувалося, що ці знімки були одними з перших фото-доказів існування Освенціма, які не були своєчасно розпізнані. Ландшафт і його рельєф тут поставали як свідки та учасники історичного процесу, де кожна ритвина, вибоїна чи опуклість – доказ та елемент пам’яті. Подібною є роль ландшафту у проєкті Сая. Та він не просто фіксує фізичні руйнування та ефемерні тривоги й біль (особистий і колективний) у матеріальності перфорованого металу.
