Традиційно підбиваємо підсумки року, що минає, відібравши 7 цікавих виставок.
- Персональна виставка Нікіти Кадана «Камінь б’є камінь»
- PinchukArtCentre
«Камінь б’є камінь» — виставка Нікіти Кадана, організована в контексті діяльності Дослідницької платформи PinchukArtCentre. Його перша персональна виставка в Україні демонструє як новостворені, так і існуючі роботи, які є рефлексією на теми української історії, політичного насильства, національного історичного спадку, авангарду та радянської утопії. Ця виставка досліджує виклики теперішнього часу в нерозривному зв’язку з минулим, використовуючи історію, щоб освітити сьогодення та уявити майбутнє.
Виставка починається з «флешбеку», що проявляється в інтуїтивній художньо-історичній рефлексії, здебільшого через роботи тих, кого відносять до українського авангарду. Це акцентує використання Каданом історичного минулого у вигляді ідеологій, мистецтва та актів політичного насильства.
Виставку пронизують історичні події, об’єкти та образи, які Кадан наново інтерпретує з огляду на гостру потребу сьогодення протистояти геополітичним помилкам, імперіалістській агресії та праворадикальним ідеологіям. «Камінь б’є камінь» – це жодним чином не «історія, якою вона була»; це мотив, що спалахує в момент небезпеки – він освітлює наше сьогодення й спрямовує нас у майбутнє.
- Виставка Даніїла Ревковського і Андрія Рачинського «Хвостосховище.Інженер»
- Voloshyn Gallery
Даніїл Ревковський і Андрій Рачинський представили продовження серії Хвостосховище, перша частина якої, у формі Музею людської цивілізації, була експонована в PinchukArtCentre напочатку цього року. У Voloshyn gallery представлена гілка історії Хвостосховища, що історично відноситься до 1937-1944 рр. і територіально стосується сучасних меж міста Кривий Ріг.
Виставка розповідає історію інженера металургійно-збагачувального комбінату «Криворіжсталь», який з невиявлених причин разом з родиною жив у схованці на місці майбутнього хвостосховища. Про життя у параної, зумовленій історичними та політичними обставинами; про пошуки відповідних видів активістських практик, що у трактуванні художників перетворюються на художні об’єкти.
- Виставковий проєкт «Кожны дзень. Мистецтво. Солідарність. Спротив»
- Мистецький Арсенал
«Кожны дзень» («Кожний день») — це гасло, яке скандують протестувальники й протестувальниці в Білорусі, підкреслюючи тривалість спротиву і його ритм та підтримуючи впевненість, що протест триватиме завтра, що він не закінчиться. У ситуації політичної кризи, що триває від початку серпня 2020 року — перших ночей поліційного насилля і днів масової мобілізації, фраза «кожны дзень» об’єднує спільною обіцянкою виходити на вулиці. Запозичуючи лозунг, виставка фокусується на дослідженні солідарності, «слабких» тактик спротиву, революційної поетики, механізмів державного насильства та просторового й архітектурного вимірів протесту.
Виставка «Кожны дзень. Мистецтво. Солідарність. Спротив» звертається до тих художніх практик, які резонують з історією та сучасністю протестних рухів і мереж солідарності. Мистецтво, представлене на виставці, досліджує, моделює і тестує політичну реальність — або ж стає прямою критикою влади й актом незгоди.
Як жест солідарності з революційними процесами в Білорусі, виставка представляє зріз сучасного мистецтва, що конструює і проявляє пульсуючі форми взаємодії, опору, колективності й майбутнього, яке практикують уже сьогодні — кожний день.
- Виставка «Чутливість. Сучасна українська фотографія»
- Мистецький Арсенал
Виставка «Чутливість. Сучасна українська фотографія» репрезентує множинність методів роботи з фотографічним медіумом в Україні протягом майже трьох останніх десятиліть. Таке хронологічне рамування не випадкове, адже фотографія постала як самодостатній вид у системі сучасного українського мистецтва ще на початку 1990-х років. Нині ж важливим є подивитися на цей шлях цілісно та розгорнуто, оприявнити те, що називають «загальною картиною». Попри те що виставка охоплює широке коло авторів та явищ, її акцент не на хронології чи енциклопедичності — а на процесах у самому медіумі. Фотографічна оптика дає змогу відчути та осмислити час на відносно короткій дистанції. А це можливо, не лише занурюючись у контекст історії, що насичена подіями та трансформаціями, але й демонструючи різні підходи до фотографії як такої, проявляючи ті її внутрішньовидові колізії, які припали на цей час.
- Виставка «КАТАРСИС»
- Хлібня (Національний заповідник «Софія Київська»)
На виставці представлені майстри пізньобарокового мистецтва другої половини XVIII сторіччя Йоганн-Георгій Пінзель, його учень Франциск Олендзький та сучасний український художник Олександр Животков.
Час, людина і дерево дуже пластичні. Кожен із цих велетнів потужний та міцний, загартований і витривалий. Але ще нас об’єднує повна протилежність собі ж — пластика, витонченість та абсолютна гнучкість перед цим світом.
- Персональна виставка Саші Курмаза «КОЛИ СТРАХ СТАЄ ДРУГОМ»
- The Naked Room
Проєкт «Коли страх стає другом» включає нові роботи Курмаза, створені протягом 2020 року. Це серія шовкотрафаретів за мотивами зображень з підручників судмедекспертизи, що ними користуються лікарі та криміналісти для визначення характеру тілесних ушкоджень. Техніка шовкотрафарету має властивість естетизувати будь-яке зображення, шліфувати гострі кути. Однак, це спрацьовує зворотнім чином з натуралістичними зображеннями понівічених тіл. Формалізовані та представлені у вигляді плакатів, вони лише більше жахають.
Продовжують експозицію відлиті з бронзи об’єкти у вітрині. Поєднання брутальності та геометеричної довершенності спантеличує щодо їх призначення. Це скульптури чи зброя? І чи взагалі нормально бачити в потенційному предметі для насильницьких дій обриси абстрактних експериментів початку ХХ сторіччя? Це питання художник переадресовує тим, хто споглядатиме ці предмети в контексті простору художньої галереї.
Зациклює експозицію серія світлин. Фотографія є постійною, фактично щоденною практикою Курмаза, його способом фіксувати плинну візуальну оболонку повсякденності. Світлини видаються на перший погляд не пов’язаними між собою, та відстороненими від заданої іншими роботами образності. Але саме їх тиха присутність убезпечує від прямолійнійного трактування проєкту.
- Персональна виставка київського художнього тріо GORSAD «10 YEARS»
- White World
Маша Романюк, Юлік Романюк та Вітя Васильєв уже 10 років працюють на території української альтернативної і фешн-фотографії. Автори досліджують теми юнацької самоідентифікації та почуттів. Їх роботи друкують в альманахах і журналах, персональні та групові проєкти виставляють в Парижі, Берліні, Нью-Йорку, Південній Африці, скандинавських країнах.
Більшість героїв фото – підлітки, готові «зазирнути за межі» суспільних поглядів і кліше. Самодостатні персони, в процесі пошуку і пізнання сутності власного Я. Вони грають загальноприйнятими сенсами і своїми тілами, створюючи передгрозову напругу у кадрі. Сюжетна ситуація передає інтимність моменту визнання: «Так, це – Я», «Так, Я такий». Світлі стіни, м’яті білі простирадла – наївний антураж чистого аркуша, тло, на якому відбуваються примірки себе. Дивні предмети, що не одразу асоціюються з підлітками – ножі, сигарети, рожеві гумові фалоси – з’являються з простору свідомого, що витісняється суспільством. Вони стають повноправним знаряддям самопізнання через самовизнання, а щирість і відкритість вступають у конфронтацію з очікуваннями і збовтуються у сироватку правди.
Виставка Горсаду – гучна подія на кивській арт-сцені. Ясність фешн фотографії, глянсова фактура знімка, спалах і вибілений фон – переносять героїв у ідеалізований світ трендів. Вони вступають у конфронтацію з заборонами, грають з реквізитом, що балансує на межі засуджуваного, не прийнятого суспільством. Художники створюють атмосферу знімка – альтернативну, часто тривожну, з несподіваними поєднаннями і одкровеннями. Осмислюють юність і допитливість, через створення провокаційних обставин, створюючи власні формули пошуку ідентичності.
