Розповідаємо про виставки, які варто відвідати в Києві, Одесі, Івано-Франківську, Львові та Харкові.
- Dymchuk Gallery
- Проєкт «Bus stop» мистецької групи etchingroom1
- з 13.01.24 по 25.02.24
Проєкт об’єднав у собі серію графічних робіт та мозаїчне панно, створені у 2023 році. Експозиція виставки пропонує глядачеві аудіовізуальну подорож, де кожна графічна робота є умовною зупинкою на запропонованому маршруті. Автобусна зупинка, у цьому контексті, стає ефемерним місцем очікування, розчиняючись у звуках та фрагментах подорожі на створеному шляху.
Проєкт «Bus Stop» містить у собі елементи продовження історії, яку etchingroom1 вже презентували у Dymchuk Gallery на початку 2020 року під назвою «Сьогодні ввечері залишусь вдома». Виставка мала схожу структуру: нескінченно довгий, панорамний погляд з вікна автобуса, що ковзав повз монотонну низку панельок та зупинявся на їхніх мешканцях. Цього разу група пропонує новий погляд на міський простір: проєкт відображає певний стан порожнечі, відчуття, що виникли під час прогулянок безлюдним містом. Авторки висловлюють погляд на моменти, коли здається, що життя повільно або навіть неочікувано зупиняється, з відомих чи невідомих причин.
- The Naked Room
- Виставка «Коли все добре стало добрим і пішло, а все зле звільнилось» художниці Кристини Мельник
- з 10.01.24 по 28.02.24
У своїй практиці художниця працює із зображенням, що використовує подвійну силу образів. Знаходячись під впливом Жоржа Батая та зокрема його тексту “Історія ока”, Мельник прагне передати відчуття сакрального через ідею страждаючого тіла, що її описував філософ. Ніжність і навіть захоплення, з яким сприймається це тіло, попри його фатальну деформацію, — почуття, які охоплюють спостерігача творів художниці. Бо саме через досвід болю, страждання та відрази можна наблизитися до людяності.
Після початку повномасштабного вторгнення Кристина відчуває себе більшою мірою іконописицею (функцією якої є підкорення), ніж художницею (в основі якої лежить влада). Ще під впливом сакрально-монументальної майстерні Стороженка Мельник почала працювати з левкасним ґрунтом. Цей медіум, що традиційно застосовується в іконописі, дозволяє створювати роботу впродовж довгого періоду, яка, відтак, стає свідком життя. Разом з тим, зображуючи жертовність, митець сам має зайняти позицію жертви, поклавши на її написання тривалий час своєї практики.
- Нацiональний музей «Київська картинна галерея»
- Виставка Юрія Денисенкова «Зустрічі. Прощання»
- з 12.01.24 по 11.02.24
Між зустріччю і прощанням прірва. Прірва – це рана: в душі, на тілі, на землі. Щодня, прощаючись із близькими чи друзями, лягаючи спати або займаючись буденними справами, я відчуваю цей холод ям від снарядів, подих війни і смерті. Обійми і дотик близької людини стають найціннішими моментами життя. Усе це може знищити шмат металу, начинений вибухівкою. Вирва від снаряду на білому снігу стала для мене символом війни. Стороннє втручання агресивної злої сили, засмоктуючи все світле, тендітне і цінне в свою чорну прірву, змінює ландшафт звичного пейзажу та долі звичайних людей.
Зустрічі і прощання з’єднуються в єдиному образі. Стан між найщирішою радістю та гірким болем. Зображення, як спогад, який неможливо втримати в пам’яті. Залишається тільки відчуття дотику, швидкоплинно зникаючого в чорній вирві війни.
- Музей української діаспори
- Виставка творів Олександра Стахова-Шульдиженка «Під небом Лондона»
- з 20.01.24 по 11.02.24
Виставка «Під небом Лондона» знайомить із творчістю українського та британського художника Олександра Стахова-Шульдиженка. В проєкті представлено сім робіт мистця з колекції Музею історії міста Києва (Музею української діаспори), створених у Києві після репатріації з Англії в 1970-і-1980-і роки. Ці твори є мистецькими спогадами Стахова-Шульдиженка про Лондон і мешканців, які його наповнювали.
Ледь помітні мазки фарби чи лінії кулькової ручки на аркушах паперу відображають процес пригадування й запрошують глядача “домалювати” пусті (або ж радше стерті) місця власними спогадами. Плутані образи — це сліди пам’яті про Лондон: мешканців притулків (нічліжок «Роттенхауз»), вуличних художників, музикантів. Ми споглядаємо те, як герої зображень «пульсують», «маскуються», «поглинають тло» й, врешті, граються між видимим і прихованим.
- Мала Галерея Мистецького арсеналу
- Виставка Михайла Палінчака «Висвітлення»
- з 18.01.24 по 25.02.24
«“Висвітлення”» — звичне слово, його вживають журналісти, називають так свою роботу, особливо після 24 лютого 2022 року. Міркують про те, як правильно «висвітлювати війну». Висвітлювати, тобто пояснювати у деталях, фокусувати увагу на тому, що відбувається тут-і-тепер в Україні. Робити видимим […] Висвітлювати — це також свідчити. А отже, фіксувати нестачу світла і зникомість подій.
Фотороботи Михайла Палінчака про незворотні наслідки війни, безпрецедентні воєнні злочини та нездоланний біль — вони як погляд у найтемніші кутки реальності.
- Музей Києва
- Виставка до 10-ї річниці Революції Гідності «Земні шляхи Небесної Сотні»
- з 17.01.24 по 25.02.24
Виставка «Земні шляхи Небесної Сотні» про людей, які стали Героями, про те, ким вони були, та що привело їх на Майдан. А також про їх дуже різні шляхи, які перетиналися в ключові для України моменти та про те, що ці шляхи – їх усвідомлений вибір.
Вперше в одному місці відвідувачі матимуть змогу побачити велику кількість персональних речей Героїв Небесної Сотні, унікальних артефактів, зібраних з різних куточків України речі, сповнених драматичних емоцій.
- Одеський національний художній музей
- Виставка-ретроспектива франківського жіночого відеоарту «Приходять і відходять»
- з 14.01.24 по 11.02.24
«Приходять і відходять» – це ретроспектива жіночого відеоарту з однієї з географічних периферій України, яка [ретроспектива] з самого початку була приречена не відбутись або ж відбутись в неповному форматі (що майже одне й те ж). Це – ретроспектива, відправною точкою якої кураторки обирають втрачені роботи, втрачений архів та втрачені можливості. Оповідь виставки відштовхується від втрати, яка через пригадування та фіксацію заповнюється новим змістом та обертається новою формою. Неможливо відтворити втрачене мистецтво, але можливо творити нове, спираюсь на (майже завжди міфологізовану) оповідь про втрачене. Врешті-решт, цей спосіб – один з небагатьох, який нам лишається та який ми можемо опанувати аж до (майже) перфектного стану аутопоезісу, або ж самовідтворення. Останній ще часто називають резільєнтністю.
На виставці представлено дев’ять відеоробіт різного часу, знятих жінками-художницями з 2009 до 2023 року, а також один відео переказ втраченої відеороботи 1993 року, яка була створена в змішаному колективі, але яку кураторки ретроспективи обирають умовною відправною точкою для виставки.
- Асортиментна кімната
- Виставка Євгена Самборського «Сліди. Кілька робіт Самборського»
- з 20.01.24 по 10.02.24
Сліди — це те, що виникає внаслідок взаємодії. В механізмі взаємодії беруть участь обидва об’єкти — один утворює слід, а інший сприймає. Якщо будь-який об’єкт вийде з цієї комбінації, сліду не буде.
Як зникають сліди, які вже відкарбувались? Чи сліди зникають безслідно? Чи слід — це вже назавжди, і змінюється хіба форма та інтенсивність? Якщо сліди зникають, то за яким механізмом — чи достатньо простої відсутності взаємодії, чи потрібна інша дія, контрдія, компенсуюча дія?
- Асортиментна кімната
- Виставка Васі Дмитрика «Опалювальний сезон»
- з 20.01.24 по 10.02.24
Стан тотальної мобілізації вимагає постійного оновлення суспільних та індивідуальних ресурсів. Цей стан народжує особливу конвенційну мову. Ця логіка не визнає різних рівнів можливостей та заперечує стан втоми. А якщо між конвенційним дискурсом мобілізації та публічною (й приватною) емоцією втоми виникає розрив, це призводить до самоцензури, ерозії громадянської солідарності та кризи мотивації. Остання, на відміну від інших ресурсів, поновлюється найскладніше.
Примусовий рух цвяхів, які залишають на папері механічні сліди тертя, попіл та іржу, ніби фіксують згасання енергії соціальної мобілізації. Кінетична інсталяція митця Васі Дмитрика «Опалювальний сезон» моделює умови лабораторного спостереження за соціальними емоціями в діапазоні «мобілізація — апатія».
- Центр Архітектури, Дизайну та Урбаністики Порохова ВЕЖА
- Фотовиставка Школи концептуальної та арт фотографії MYPH «Підсвідоме»
- з 27.01.24 по 18.02.24
«Підсвідоме» складається з двох основних частин: особистого та колективного. Усі грані підсвідомого фотографи і досліджуватимуть у своїх роботах, представлених у рамках виставки. До експозиції увійшли роботи 22 авторів та авторок MYPH.
- Нацiональний музей «Київська картинна галерея»
- Виставка Бориса Єґіазаряна «Гранат. З рубінів і перлів»
- з 23.01.24 по 25.02.24
Виставку присвячує вірменсько-українському режисеру – Сергію Параджанову. «Я помщусь світу любовʼю», – відомий його вислів, який несподівано став відображенням творчості Єґіазаряна – живописця, портретиста, графіка, колажиста, художника-революціонера, як його називають, та просто митця, на чию долю припали не одна перепона, проте щодня він дарує любов через свої твори.
Цей виставковий проєкт розповість історію українського художника вірменського походження. Тут кожна зала розкриває аспекти творчості Бориса Єґіазаряна: від розуміння символів у його творах до розуміння самого митця.
- YermilovCentre
- Виставка Гамлета Зіньківського «Незавершений 2023-й»
- з 28.01.24 по 03.03.24
Виставка «Незавершений 2023-й» — це вже шостий річний щоденниковий проєкт, що виконується художником від дня у день протягом всього року (2013, 2015, 2017, 2019, 2021).
Малюнки Гамлета, створені під час війни, підтримують харків’ян, дякують військовим та волонтерам та надають упевненості, що місто стоятиме незламно. Війна змінила не тільки зміст малюнків Гамлета, а й його спосіб життя. Він активно волонтерить, збирає кошти, допомагає евакуювати жителів Харкова і ще багато чого. Тепер його роботи з’являються на руїнах розбомблених будинків та забитих фанерою вікнах. На представлені 365 нарисів, відтворених художником на папері впродовж 2023-го року.
- Музей Скульптури І.Г. Пінзеля
- Виставка «Скорботний Христос. Те, чого не видно»
- з 26.01.24 по 29.02.24
«Скорботний Христос. Те, чого не видно» — це виставка відреставрованої скульптури Скорботного Христа, що прикрашала лантерну купола пізньоренесансної Каплиці Боїмів ‒ з 1969 року музейного підрозділу Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. Близько чотирьох століть вапнякова скульптура, вагою 280 кг, на висоті 26 м, піддавалася руйнівному впливу часу. Над реставрацією Христа працював колектив із 20 реставраторів, яким вдалося зберегти цілісність скульптурної композиції.
- Voloshyn Gallery
- Виставка південнокорейської художниці Мінук Лім «Можливість половини»
- з 10.01.24 по 10.02.24
На виставці представлено двоканальний показ фільму Мінук Лім “Можливість половини», що зосереджується на дослідженні телевізійного мовлення. У відеороботі Лім використовує різні телевізійні кадри, зняті під час двох різних історичних подій: смерті колишнього президента Південної Кореї Пак Чон Хі (1917-1979) та смерті колишнього верховного лідера Північної Кореї Кім Чен Іра (1941-2011).
- Одеський національний художній музей
- Виставка Даніїла Ревковського і Андрія Рачинського «Степ Мікі Маусів»
- з 02.02.24 по 05.05.24
«Степ Мікі Маусів» — це художнє дослідження митців, засноване на факті, що саме на території України було знищено більше танків, ніж у будь-якій іншій країні світу. Даніїл Ревковський та Андрій Рачинський зібрали архів світлин танків, підбитих в Україні за останні сто років. У своєму художньому пошуку вони відштовхнулися від назви, яку німецькі військові часів Другої світової війни дали радянським БТ-7 та Т-34-76 зразка 1942 року — Мікі Мауси: відкриті люки машин нагадували їм вуха диснеївського персонажа. Фантасмагоричність цієї метафори віддзеркалена в альтернативно-історичній частині проєкту — серії малюнків, які, за легендою, буде знайдено в Харкові в 2153 році.
- Виставковий центр «Жива пам’ять»
- Виставковий проєкт «По живому»
- з 26.01.24 по 25.02.24
«По живому» — це сучасна сповідь про те, як важливо пам’ятати, навчатися та діяти, щоб найтемніші сторінки історії ніколи не повторювалися знову.
Спільний виставковий проєкт двох сучасних українських митців – Матвія Вайсберга та Олександра Животкова – був створений до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.
Також в проєкті представлені документальні відеоархіви трагічних наслідків Голокосту в Україні та спільна відеоробота «Війна» режисера Олега Соснова, фотографа Олександра Глядєлова та композитора Антона Байбакова, заснована на хроніці першого року вторгнення росії в Україну.
Фотографія на головній: фрагмент роботи мистецької групи etchingroom1 з виставки «Bus Stop» в галереї Dymchuk Gallery.
